Максим Хлань став улюбленцем гданської публіки. У «Лехії» на його рахунку вже кілька голів. Сьогодні він розповідає про кар’єрні прагнення і труднощі вибору. Про командну гру, своїх учителів, роботу над собою. І звісно про плани і мрії.
Paweł Kątnik, Dmytro Wasylczuk: Привіт Максиме, як твоя польська?
Привіт. Вже краще (сміється…) Я все розумію, але поки не говорю вільно, але вчуся:)
Давай поговоримо про останній матч… який тобі момент найбільше сподобався?
Насамперед хотів би сказати що сама гра була добра, особливо перший тайм був дуже добрий. Я думаю перший гол був більш важливим щоб дати позитивний імпульс. Дати позитивної енергії команді щоб нам далі було легше грати.
Ти дізнався що не був відібраний у склад?
Я деколи слідкую, або, скажу так, дуже слідкують батьки, вони мені надсилають всі новини. Я майже не читаю, тільки заходжу в групу сімейну і там все, одразу бачу…
Бо фанати були обурені, з приводу того, що ти там не був.
Так, я дещо читав, але я не вважаю, що це дуже важливо для мене. Можливо для фанів клуба, так. Вони були більш злі, я думаю, ніж я, тому що я розумію, що є куди прогресувати, я можу краще і якщо не наступний, то 100 % в якісь матчів я отримую кращі можливості. Я цього прагну.
Навіть є такий факт, що фанати Арки Гдині тебе теж цінують і теж добре знають. Дербі було між А і Л, вперше за 3 із половиною років. Вони взимку зіграли дербі. Як ти оцінюєш цей матч?
На дуже високому рівні, тому що перед матчем я не думав, що буде такий тиск. Мені сказали, що це одне із найпекельніших дербі у світі.
Ми готувалися на емоціях, трохи мандраж був. Це нормально. А чи подобаюся фанам Арки? Скажу так – мені в особисті повідомлення навіть погрози писали. Погрожували мені деякі фани Арки, я не скажу, що всі, але деякі погрожували. Деякі повідомлення були негативні. Але якщо є поціновувачі моєї гри, я дуже вдячний, це супер. У Гдині мене помічають і це добре.
Ми хотіли би запитати також про співпрацю з Томашом Бобчиком. Тобто ти до нього, він до тебе, у вас така достатньо непогана зграна ситуація.
Як ви поєднуєте контрасти? Як ви співпрацюєте?
Хотів би там якісь паралелі провести зі знаменитими гравцями… Месі-Суарес, але поки ще рано. Так, деяка хімія останні матчі у нас виникає, це дуже добре. Головне, щоб це не закінчувалось і продовжувалось далі, я думаю ще тільки буде краще.
Не тільки з Бобчиком, а й Каміло Мене, також мені віддав ассист останнім матчі. І з Ріфетом Капічем також. О, Ріфето це маєстро, такий пас знайти треба вміти – так. Ріфет Капіч гравець з досвідом і з ним приємно грати. Він завжди тебе бачить, йому навіть не треба кричати: «дай пас, я тут», можна тихо. Ріфет бачить, все видно йому.
А комунікація з Томашем Бобчиком якою мовою? Він є Словаком, ти українець.
Комунікуємо польською. Томаш розуміє, польську добре і говорить трохи, я розумію. Ми підказуємо один одному багато чого.
Далі про співпрацю з нашими, з українцями в команді. Це важливо. Вас у команді троє. З України Іван Желізко і Богдан Сарнавський. І це ті люди, яких ти тримаєшся більше? Ти до них ближче? Незалежно від того, чи вони є українцями чи не українцями, ти співпрацюєш з усіма членами команди? Чи все таки до українців тягнешся більше і комунікуєш з ними більше?
Насправді, з самого початку, коли я прийшов в клуб, я більше з ними спілкувався, тому що адаптація – це дуже важливий момент. І ми трималися разом. Зараз я можу сказати, що немає зовсім якогось розділення. Він – українець, або швед, або норвежець, англієць, іспанець.
Коли пропадає це розділення? Скільки треба часу?
Як у мене, особисто у мене, це 3-4 місяця було. Я, можливо, з кимось більше спілкуюсь, ніж з українцями. На це ми не дивимося вже точно.
Чув про своє назвисько Мессі із Житомира?
Я чув, повідомлення читав і коментарі читав. Гданський Мессі – чув таке. Звісно, мені приємно. Дуже приємно. Але насамперед я хотів би зробити в першу чергу своє ім 'я відомим. Не знаю, чи вдасться. Але, звісно, досягти такого рівня, як Мессі – це було би неймовірно.
Чи можеш ти назвати його своїм кумиром?
Я не можу назвати одного кумира. Я не маю кумирів. Але є ті на кого я рівняюсь. Так, Месі, всім відомий Роналдо, це топові гравців. У кожного із них є чого навчитись, у кожного з топових гравців.
А коли тебе називають Мессі із України, це тебе мотивує?
Звісно, такі речі завжди будуть мотивувати кожного. Це так, це правда.
Але… Деяких розслабляють?
Ну, це не про мене. Я вам одразу скажу. Я зовсім іншого характеру людина. Можливо, мене знають як на полі, але як людину мене ще мало хто знає з фанів. Можливо, після цього інтерв 'ю краще трохи пізнаються і зрозуміють. Мене тільки це може мотивувати, бо коли до тебе додають ім 'я Месі, ти маєш відповідати цьому.
Добре, давай до більш серйозних питань. Давай про те, як ти потрапив до команди. Перед тим як прийнатися до Лехії?
Ти тестувався у резерві у Варшаві?
«Варта» там була і «Легія». Можливо це так переповіли. Але насправді з моєї сторони я дякую «Варті» і «Легії», що на той час вони дали мені де тренуватися. Наскільки ви знаєте, у мене були проблеми в Україні з моїм колишнім клубом, «Зоря Луганськ», і я просто шукав прихисток, де я міг би підтримувати форму. Не знаю, чому журналісти написали, що мене там тестують. Цього не було. Я не очікував від них якихось пропозицій.
Тренувався із ними, щоб підтримати форму?
Так, так, так. Я дякую. І я давав інтерв 'ю у якому я також це говорив.
Але ти хотів би підписати контракт у Варшаві? Чи такої теми не було? Було лише тренування з ними?
Вони говорили з моїми представниками на той момент, але я одразу сказав, що я поки не шукаю клубу, я поки не зацікавлений в пропозиціях. Я ще раз повторюю, що були великі проблеми в Україні з моїм клубом. Я не міг ніяких рішень тоді ще приймати.
Найважливіше, тоді треба було зберегти форму?
Так, так, звісно.
Розкажи чому так довго тривав час перед підписанням контракту у Гданську? Ти вагався перед підписанням контракту?
Ми не вели тривалих переговорів. Ще за місяць чи півтора до серпня пропозиція вже була. Але на той момент я відповів, що у мене є ще нерозв’язані справи в Україні. Я там їх вирішую, і я не знаю, як все закінчиться.
Але потім, коли все почало ставати на свої місця, я не вагався. Одразу прилетів сюди. Коли побачив цей стадіон, побачив цих фанів, я прийшов на один із домашніх матчів – і я не вагався, відразу ми вже підписали контракт. І місто, яке… це неймовірне щось.
А щодо Луганського «Зорі», можливо, ти не хотів би розкривати якісь проблемні питання, чи дуже говорити про проблеми минулого, але там питання полягало в тому, що ти не хотів підписувати довготривалий контракт?
Це насправді дуже довга тема, і для цього потрібно окреме інтерв 'ю, щоб я встиг це розповісти. І чи воно потрібно розповідати? Це вже минуле. І це, справді, в першу чергу, дуже велика психологічна проблема, як на мене тиснули. І друге так, довготривалий контракт – це одна з проблем. Але це не одна з головних проблем. Там було дещо набагато гірше.
У часи непевності люди хочуть мати менший огляд перспективи. Бо вони не знають, що буде за рік, за два, а тим більше у тій ситуації, яка є в Україні.
Ще раз кажу. Це одна з проблем. І не головна. Не буду все розповідати. У нас є кращі теми.
Ти не хотів би просто персонально когось там згадувати? так?
Звісно, поки цього не варто робити. Зараз тільки становлення моєї кар 'єри, я не хочу когось ображати, але…
А могло бути так, що це була одна з твоїх причин, щоб поїхати із України. Це була одна з причин?
Звісно, звісно. Я про це говорив раніше. Це моя Батьківщина. І мені багато клубів пропонували в Україні підписати з ними контракт. Це зараз одні з перших клубів в Україні. Це із першої трійки.
Але по-перше був страх. Зараз вже все пройшло. Я був змушений зробити такий крок, поїхати далі у Європу і тут продовжувати свій шлях.
Для спортсменів я вважаю, що це є абсолютно нормально, тому що спортсмени виступають по всьому світу і підписують контракти з різними клубами. Ти виступав також в молодіжній збірній України, тому я вважаю, що ти для своєї країни теж віддавав себе, віддавав свою майстерність і це є абсолютно нормальним.
***
Розкажи про свою сім’ю. Вона залишилася в Україні, так? Ти згадав про те, що у вас є сімейний чат і деякі речі ти дізнаєшся із сімейного чату.
Так, я переважно всі речі дізнаюсь із сімейного чату. Чи хтось є тут у Гданську? Ні, тут нікого немає. Якщо говорити про мого батька, то він не може виїжджати з країни. А моя мама і сестра, вони можуть до мене приїхати. Але моя мама звикла вже, вона там працює. Це її домівка. Вона не може просто покинути і переїхати до мене. Я повністю це розумію. Можливо я навіть і хотів би, щоб мої рідні знаходились біля мене, я би так не переживав би за них. Тому що росія кожен день атакує Україну ракетами, кожний день. Як бачимо сьогодні в Одесі. Російська ракета прилетіла у багатоповерховий будинок. Це тероризм.
(ред: в Одеській області 03 березня оголосили жалобу за загиблими. Внаслідок російської атаки вночі 02 березня загинули 12 людей. Серед завалів багатоповерхового будинку знайшли тіла 5 дітей)
У Житомир теж прилітали російські дрони і ракети. Біля моєї домівки за один кілометр було влучення, це по всій Україні. Для українців вже немає здивування.
Але люди не можуть покинути свої сім 'ї і просто поїхати. Так вчиняють багато людей. Але не всі спроможні це зробити. Фінансів на це не вистачає. Всі не можуть поїхати. Якщо говорити про мою родину, то для моєї мами життя там – це все життя загалом.
Але мама і сестра приїжджали до тебе? Ви мали спільні вихідні. Ти показував їм Гданськ?
Так. Їм дуже сподобалося. Моя мама мало подорожувала. Але тут їй сподобалося. Вона каже, що не уявляла, що це може бути так гарно. І море є. І гарне місце, яке схоже дуже на Львів. До речі, де я провів 5 років. Неймовірне місце.
Для спортсмена дуже важливий психо -емоційний стан. Тому що я, наприклад працюючи тут журналістом і читаючи новини, працюючи в новинах, знаючи, що робиться в моїй країні. Мені дуже важко зосередитися. Мені це болить. Я не можу працювати.
А для спортсмена концентрація найважливіша. І психологічний стан найважливіший. Як тобі вдається впоратися із цим?
Як тобі вдається зберегти свій емоційний стан, щоб повномасштабна війна, яка вже триває 2 роки не впливала на твої тренування, на твою гру, на твої стосунки із людьми?
Сказати, що я навчився це відділяти або зовсім не звертати уваги, ні, ні, це неможливо зробити. З цим треба навчитись жити. Треба допомагати своїй країні. Завжди, якщо не бути фізично поряд зі своїми людьми, то духовно бути із ними. Україна потребує допомоги. Я теж допомагаю. Допомагаю тим, хто мене просить або пропонує різні ініціативи. І коли я даю цю допомогу, я відчуваю полегшення психологічне. І можу далі продовжувати працювати без зайвих думок.
Тобто все таки сконцентруватися на грі вдається? Навіть якщо ти почитаєш новини із України цього дня. Якщо щось жахливе трапилось, це може вплинути на конкретний матч, на конкретну гру.
Ну я можу розповісти, це не секрет. Перед матчами, особливо за 2 -3 дні до матчу я зовсім не читаю новини. Я у смарфон тільки заходжу для звінкі. Або відписати своїм друзям в WhatsApp це максимум, що я можу зробити. Відео якісь – це за 3 дні до матчу. Так звісно я заходжу читаю новини, або коли батьки там надсилають. Я маю бути у курсі справ. Але я розумію, що фізично я нічим не допоможу. Я стараюсь за 2 -3 дні абстрагуватися від цього і бути сконцентрованим. Це дуже важлива річ, тому що якщо я буду розпорошуватись на всі речі, я не зможу вийти і показати хорошу гру.
Ти сам для себе це вирішив? Чи це психологи із тобою попрацювали?
Ні, я з психологом не працював. Я завжди стараюсь проблему знайти і вирішити сам.
Запитаю про фінансову допомогу родині. Помагаєш у такий спосіб? Стараєшся висилати родині гроші щоб їм було легше?
Так, звісно, переважно все, що я заробляю тут, я відправляю їм, бо я не потребую багато. У мене є футбольне поле, у мене є м 'яч. Це все, що мені потрібно в першу чергу. Все інше я віддаю своїй родині.
Хотів спитати про твій зріст… Тому що прізвисько Мессі напевне теж не випадкове. І напевне тебе намагалися образити нагадавши про твій зріст. Як ти на це реагував?
Булінг був, але я на це не ображався. Я просто розумів, що це іноді мій козир. Що є ситуації коли це стає перевагою. Якщо хтось хотів насміхатися із мене – то я завжди сказав посмійтеся, а через кілька років побачимо хто і де буде використовувати свої якості.
Ну, добре. Питання про молодіжну збірну до 21 року. Грав там із дуже іменитими гравцями.
Чесно кажучи, я ніколи на це не звертаю увагу. Я не вважаю, що коли я виходжу на поле, то хтось зірка, а хтось ні. Такого немає. Я завжди роблю свою роботу. Я завжди, коли граю на полі, вважаю, що я кращий.
Я не ставлю когось вище, або дивлюсь, що це футболіст і він мільйонів коштує. Я цього не роблю, це не потрібно. Тому що, якщо так думати, ти будеш тільки захоплюватися їхньою ігрою. А тобі треба їх обіграти, обігнати, переграти. Треба бути у цей момент краще них. Можливо, у якійсь мірі вони краще за мене, але у мене є час.
А звідки такі психологічні приготування? Це прочитані книги чи тренерські психологічні методики?
Книжки читав, так. Але я б не сказав би, що це один з факторів, який впливав на мене. Цілено правильно ніхто зі мною не працював. Я завжди, як губка збирав все найкраще, що могли мені дати тренери, з якими я працював. І навіть якщо згадати тяжку ситуацію у клубі «Зоря». Але там був тренер, такий Патрік в нас і Реймонт, які дали мені багато чого. Я навчався в них. Зараз я навчаюсь в наших тренерів тут.
В Шимона Грабовського, штабу, також є Кевін в нас, який допомагає. Я завжди стараюсь слухати, що вони говорять, і це аналізувати. І це найкращі мої вчителі, які дають мені позитивні речі на футбольному полі. І психологічні, і фізичні, всі фактори дуже важливі.
Це є нормальна ситуація, коли спортсмени, коли людина прагне вищого, кращого. Це є абсолютно нормальним, тому не секрет, що кожен хоче собі ліпшого місця чи контракту. Якщо Лехія вийде до екстракласу, це був би якісний стрибок для тебе?
Можливо, я хотів би про це подумати. Але як професіонал, я не можу собі цього дозволити. Тому що якщо я почну думати за якісь інші клуби… я розумію, що я десь літаю у мріях. А мені грати завтра. У мене тільки в голові найближчий матч. І я думаю, як я буду грати, як найкраще показати себе. А щодо майбутнього – то будуть вихідні. Сяду у колі друзів або з батьками по телефону, поговоримо. Помріємо як все може бути. У кожного є мрії. Але зараз ми тут. Тут і зараз. Ми повинні давати працювати на результат. Важливо бути цілеспрямованим.
Після того як ти почав грати у Польщі чи відчув ти різницю? Якщо говорити про клубну дисципліну і підходи у роботі. Наскільки жорсткі рамки, чи можеш ти порівняти з Україною? З приводу, наприклад, вільного часу. Які у тебе тут вихідні? Ти можеш провести вихідні з родиною, чи можливо з дівчиною, чи маєш час на особисте життя? Цікаво до порівняння.
Так, різниця вона видна в першу чергу по відношенню до футболу. Як керівників клубів, як вболівальників, всього іншого. Тут все на рівень вище. Тут люди заохочені працювати на одну мету. Перемогти. І всі працюють для цього. В Україні, на жаль, ситуація інша. Можливо інший менталітет.
Тут люди згуртованіші?
Так, так. Я поясню. Всі у клубі бачать, куди нам потрібно рухатися, і все для цього роблять, є взаємодопомога.
В Україні було тяжко сконцентруватися на грі. І вболівальників не було, ми не могли відчути якусь підтримку на трибунах, все менше людей дивилися матчі. Це було тяжко.
Це важливо. Я би тут не став у цьому моменті вплутувати менталітет. Що тут сказати? Країна живе зовсім в іншій реальності від Польщі. У нас військовий стан.
Якщо ми говоримо про тренувальний процес це залежить від тренерського штабу. У клубі «Зоря» у нас був європейський тренер. І теж був хороший рівень. А тут в польському клубі є Кевін.
А що Кевін дав вашій команді?
Інтенсивність. У першу чергу інтенсивність. Немає пауз. Перші тренування я не витримував із ним. Він весь час кричить. Весь час підказує. Він не зважаючи на вік не зупиняється. Але із часом ти звикаєш і піднімаєш якісно свій рівень.
Я так зрозумів, що ти і свій рівень польської піднімаєш? Є час ще на вивчення мови?
Я вчусь переважно сам. Вивчаю у побуті а також використовую різноманітні додатки до смартфону. Я все розумію, що говорять тренери на польській.
Не зважаючи на те, що ти граєш у польському клубі у тебе все ще є українські вболівальники? Я не маю на увазі твоїх близьких чи знайомих.
Я б не сказав би що їх дуже багато, але це значна кількість людей які мені пишуть кожен тиждень. Або навіть футболку просять із автографом. Я дуже вдячний їм за це.
Ще раз спитаємо про твої мрії. Чи мрієш ти зіграти за національну збірну України. Як на твою думку це далека перспектива чи це не мрії, а реальні плани до виконання?
Я скажу так. У мене великі амбіції. Я впевнений, що я цього досягну. Час прийде і я туди потраплю.
Дякуємо Максиме за розмову і бажаємо тобі удачі!
Дякую і вам за питання і за розмову.
Paweł Kątnik, Dmytro Wasylczuk
